Консультація для вихователів інклюзивної групи
на тему:
«РОБОТА З ДІТЬМИ З ПОВЕДІНКОВИМИ
ПРОБЛЕМАМИ»
Дитина, яка не володіє розвиненими навичками спілкування, не має змоги повідомити про свої потреби. Та потреби в неї такі ж, як і у її однолітків. Вона бажає їсти, спати, відпочивати чи гратися. Якщо вона не має змоги повідомити про це звичайним засобом, то навчається застосовувати інші, у тому числі й важку поведінку. Потреба, яку дитина відчуває, може бути цілком прийнятна та зрозуміла (уникнути небажаної ситуації чи потреба у допомозі).
Однак повідомляти про неї вона може, лише використовуючи засоби, що проблематично сприймаються оточенням та можуть бути навіть небезпечними для неї самої. Така поведінка дозволяє їй контролювати своє життя та отримати право вибору.
Аналізуючи чинники поведінкових розладів, слід обов’язково виключити медичні проблеми. Якщо людина відчуває фізичний дискомфорт (біль, втому, запаморочення тощо) і не має змоги повідомити про це, чи отримати допомогу, виникає проблемна поведінка. Деякі діти з особливими потребами не можуть описати свої відчуття, страх чи біль. Однак увага до стану дитини допоможе зрозуміти, коли з нею щось негаразд. Особливо важливо звертати увагу на різкі чи нетипові погіршення поведінки. Дитина може триматися за голову чи живіт, раптово втратити зацікавленість до улюблених занять, почати рухатись більш чи менш активно. Якщо виникла підозра на фізичні проблеми, що спричиняють труднощі у поведінці, важливо своєчасно повідомити батьків чи опікунів дитини, які зможуть звернутися за допомогою до спеціаліста. Кваліфікована медична допомога, дотримання необхідного режиму та засобу життя може суттєво допомогти покращити стан та поведінку дитини з особливими потребами.
ФУНКЦІЇ ПОВЕДІНКИ
Визначення взаємозв’язку поведінки дитини з наслідками, до яких вона призводить, є обов’язковим щодо подальшої роботи для її подолання. Зазвичай є безліч чинників людської поведінки. Однак, плануючи роботу щодо її зміни, умовно виділяють чотири категорії функції (те, задля чого вона виникає):
1. Отримання якогось матеріального об’єкту чи діяльності.
Дитина бажає якусь річ (їжу, напій, іграшку чи дію). Це зрозуміло і нормально, коли ми, якщо зголодніли, бажаємо щось з’їсти, чи бачимо щось цікаве на вітрині магазину та хочемо придбати. Складнощі виникають лише тоді, коли людина діє деструктивним чином, щоб отримати це. Наприклад: дитина, що не вміє розмовляти, хоче іграшку, яку бачить та не може сама достати. Вона починає кричати та бити себе по голові. Дорослий намагається її заспокоїти та пропонує все, що є у полі зору цікавого. Дитина отримує потрібну іграшку та розуміє, щоб отримати те, що бажаєш, потрібно кричати і бити себе. Виникає ймовірність, що і подалі вона застосовуватиме таку поведінку, щоб повідомити про те, чого бажає.
2. Ухилення від небажаної діяльності.
Коли займаємося тим, що не подобається, особливо, якщо це не має для нас особистого значення, використовуємо різні засоби, щоб уникнути цього: відмовитися, зробити перерву чи змінити зміст необхідної діяльності. Також деякі люди можуть просто надавати перевагу перебуванню на самоті. Діти з особливостями розвитку мають такі потреби. Та коли вони обмежені у засобах висловити, що їх потреби ігноруються, проблемна поведінка може допомогти надзвичайно ефективно. Наприклад: дитина не надто любить писати та малювати. Графомоторні завдання для неї є занадто складними та не викликають інтересу. На занятті, отримавши завдання, вона починає кидати речі та плакати. Дитину виводять із групи, щоб не заважати іншим. Так дитина отримує досвід: щоб уникнути небажаного завдання, потрібно кидати речі.
3. Соціальна увага (навіть несхвальна)
Люди цінують увагу інших та потребують підтримки та схвалення. Так і діти з особливостями розвитку бажають уваги інших. Якщо дитина має обмежені навички спілкування, не вміє знайти собі заняття на тривалий час, демонстрація проблемної поведінки може стати ефективним засобом отримати увагу. Наприклад: вихованець добре займається наодинці з вихователем. Однак, знаходячись у групі з іншими дітьми, через певний час починає дражнити інших та ходити у приміщенні. Вихователь робить зауваження, умовляє дотримуватися правил та починає повторювати завдання для нього окремо. Дитина отримує досвід, як привернути увагу на занятті.
4. Сенсорна стимуляція – отримання приємних відчуттів чи зниження неприємних. До цієї категорії належить поведінка, яка зумовлена не так зовнішніми обставинами, стільки внутрішніми. Така поведінка підсилюється автоматично.
Використовуючи її, людина підсилює чи заспокоює своє тіло. Тож вона цінна для неї сама по собі, хоча і не призводить до привертання уваги чи матеріальних об’єктів або уникнення небажаного. Приклади такої поведінки: розгойдування, підстрибування, стереотипні вокалізації або ехолалії (неконтрольоване повторення мови іншого), гра із слиною, облизування предметів, розглядання пальців чи яскравих предметів. Нерідко це стереотипії – нав’язливе повторення якоїсь складної дії, яка не має сенсу, виконується так, що раніше, без змін.
Перший тип стереотипної поведінки – рухи тіла. Дитина може розгойдуватися, плескати або трясти руками, крутитися навколо своєї осі.
Другий тип стереотипної поведінки – використання предметів для отримання сенсорних відчуттів. Часто констатують махи предметами перед очима, вищипування ниток, розкидання дрібних предметів, прокручування коліс машинок, добування звуків із найрізноманітніших предметів.
Третій тип повторюваної поведінки – ритуали і нав'язливі стани. У цю категорію входять такі дії: вибудовування предметів в ряд, носіння одного і того ж одягу, зачинення дверей, похід одними й тими ж маршрутами.
Навіщо це потрібно дитині? Самостимуляція забезпечує наші почуття зворотним зв'язком. Існує п'ять загальновідомих органів відчуття: зір, слух, нюх, смак і дотик. Є також кілька додаткових почуттів, включаючи почуття балансу (вестибулярна система) та проприоцепцію (суглобовом'язове почуття, відчуття положення власного тіла і його частин). Якщо якійсь із цих сенсорних систем не вистачає інформації для повноцінного функціонування, то дитина її стимулюватиме.
Сенсорне перевантаження. Деякі діти з особливими освітніми потребами можуть страждати від сенсорного перевантаження. Важливо, що «сенсорна» в цьому випадку відноситься не лише до п'яти основних відчуттів. Наприклад, погані новини або раптова зміна планів можуть не здаватися «сенсорними» для вас, але для цієї дитини це внутрішнє психічне перевантаження, яке викликає сильний стрес.
- Самостимуляція як засіб від стресу. Самостимуляція може як відволікти дитину від неприємних ситуацій, так і підбадьорити. Наприклад, за допомогою
розгойдування дитина може направити свої психічні, пропріорецептивні, тактильні та вестибулярні відчуття на іншу задачу, і це відволікає її від думок про те, що її турбує. Саме тому спостерігається посилення самостимулючої поведінки під час стресу.
- Самостимуляція як засіб отримати задоволення. Звичайно, переважно самостимуляції виникають природним шляхом, і дитина не намагається усвідомлено використовувати їх для зменшення стресу. Вона може робити це просто тому, що самостимуляція викликає приємні відчуття.
Та деякі форми стереотипної поведінки можуть заважати у навчанні.
Але, ймовірно, поки дитина сидить за столом і вирішує завдання, він одночасно щось робитиме з маленької мотузкою або іграшкою в руці. Можна сидіти не на стільці, а на м'ячі для фітнесу, це дозволяє гойдатися, не встаючи з-за столу. Якщо правильно організувати самостимуляцію під час роботи, то витрати енергії на самоконтроль зменшуються. Завдяки цьому енергія, спрямована на завдання, посилюється.
Якщо вихованець не відволікатиметься на самоконтроль, з’являться ширші можливості для навчання.
Задля роботи з ефективної зміни недоречної поведінки пам’ятаймо:
1. Будь-яка поведінка виникає не без підстави та має свою мету.
2. Найчастіше проблемна поведінка пов’язана з відсутністю чи неефективністю комунікації.
3. Запобігання проблемній поведінці доцільніше, аніж робота з її наслідками.
4. Слід розробити план роботи з поведінкою, що стане відомий усім особам, які працюють із дитиною.
Якою б незвичайною не здавалась поведінка дитини, вона завжди має для дитини сенс. І якщо дорослі спробують зрозуміти, які переваги вона дає дитині, то отримають інструмент для її зміни. А саме: зможуть навчити дитину отримувати те ж, демонструючи прийнятні та адаптивні дії.