Консультація для вихователів інклюзивної групи
на тему:
«КОМУНІКАЦІЯ З ДИТИНОЮ З
ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ»
Комунікація ілюструє поведінку (норми задані суспільством), спрямовану на іншу людину, що забезпечує пов’язане з цією поведінкою пряме або непряме заохочення. Тобто, щойно дитина хоче пити, вона каже про це дорослому (поведінка) – отримує воду (заохочення). Якщо поведінка постійно заохочується, то повторюється у певних умовах.
Спілкуватися можна не лише за допомогою прямої мови. Є різні засоби спілкування:
пряма мова
жестова мова
жестикуляція
малюнки
письмо.
Виділяють 9 найважливіших навичок спілкування.
- прохання про бажаний предмет
- прохання про допомогу
- прохання про перерву
- відповідь «ні» на запитання «Чи хочеш ти …?»
- відповідь «так» на запитання «Чи хочеш ти …?»
- реакція на прохання почекати
- реакція на повідомлення про зміну діяльності
- виконання інструкції
- слідування розкладу.
Чому ці навички є найважливішими? Передусім тому, що допомагають дитині адаптуватися до середовища. Вони дають змогу ефективно взаємодіяти як з дорослими, так і з однолітками.
Прохання про бажаний предмет – одна із перших навичок, що її засвоюють діти. Таке прохання дозволяє отримати доступ до бажаного предмета або дії. Це є необхідним у повсякденному житті, дає можливість отримувати задоволення від різних занять та спілкування з іншими людьми.
Прохання про допомогу має велике значення, оскільки щодня стикаємося з ситуаціями, коли потребуємо допомоги інших людей для ефективного вирішення завдань.
Наприклад, це поїздка у громадському транспорті, коли нас просять передати водію гроші за проїзд.
Прохання про перерву. Бувають ситуації, коли людина занадто втомлена, щоб продовжувати працювати і показувати добрі результати. Тоді вона потребує перерви. А навчання для дітей – тяжка робота. Хтось може стомитися за годину, хтось за 10 хвилин.
А що роблять діти, щойно вони втомилися і не можуть сконцентруватися на завданні? Хтось відмовляється його виконувати далі, хтось знаходить собі цікаве заняття, яке не потребує стільки концентрації, як навчання. Іноді може виникнути проблемна поведінка. Тому важливо дати дитині змогу попросити про перерву, а потім повернутися до попереднього завдання.
Відмова і погодження. Здатність відмовитися від пропозицій інших людей є украй важливою для повноцінного спілкування, як і здатність погодитися. Так інша людина може зрозуміти, чого ви точно не хочете або хочете. А якщо дитина із ООП не має змоги відповісти «ні» на вашу пропозицію, все може закінчитися істерикою.
Реакція на прохання почекати. Це складна навичка, терпіння іноді не вистачає і дорослим. Передусім, це усвідомлення, що інша людина тебе почула, погодилася щось виконати або дати, але не зараз. У цьому випадку вихованець розумітиме, що йому не відмовляють, що отримає бажане, треба лише почекати.
Реакція на інструкції. Здатність виконувати інструкції важлива не лише у освітніх закладах, передусім це життєво необхідна здатність. Наслідки невиконання певних інструкцій можуть бути трагічними.
Реакція на повідомлення про зміну діяльності. Часто діти, коли чимось зайняті, не хочуть змінювати діяльність на іншу. Для дітей з ООП це стає трагедією. Чому таке відбувається?
Скоріш за все, дитина вже зацікавилася певною діяльністю і зміну сприймає як намагання відібрати приємність. Що робити? Наприклад, якщо дитина грається машинкою, підійти до нього з м’ячем і запропонувати піти разом грати у спортзал. Тут є декілька умов. Ви завчасно мусите знати, що подобається дитині. І якщо граєте м’ячем у спортзалі, то це атрибут спортзалу, грати цим м’ячем в іншому місці не варто. З часом можна перейти від реальних предметів до їх зображень, кожен раз проговорюючи це вголос. «Зараз час фізичного виховання, ми беремо м’яч і йдемо до залу (або ж «ми йдемо до залу, там гратимемо у м’яч»).
Слідування розкладу. Усі хочуть знати, що від них очікують і коли чекати певних подій. У дорослому житті це зустрічі, певний розклад дня, який створюємо самі. Діти не виняток. Тому треба навчати використовувати системи, що містять інформацію про послідовність майбутніх дій. Це і розклад занять, і розклад, де позначаються завдання на занятті. Такий розклад повинен бути наочним. Так як дитина ще не вміє читати, треба надавати зображення або предмети.
Діти з особливими потребами часто не можуть планувати свою діяльність і дотримуватись плану самостійно. Вони впадають у паніку, щойно потрапляють у невідому ситуацію. Невідомою навіть іноді є ситуація відсутності інструкцій. Дитина не знатиме, що їй робити, як себе поводити, і що від неї очікують. Візуальний розклад може їй допомогти спланувати діяльність, залишатися впевненою у собі, спокійною, зосередженою.