Про охорону дитинства
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом,
застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше;
дитинство - період розвитку людини до досягнення повноліття;
забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на
задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану
здоров’я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та
етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і
рівня розвитку, що може її висловити;
жорстоке поводження з дитиною - будь-які форми фізичного, психологічного,
сексуального або економічного насильства над дитиною, зокрема домашнього
насильства, а також будь-які незаконні угоди стосовно дитини, зокрема
вербування, переміщення, переховування, передача або одержання дитини, вчинені
з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану дитини;
охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих
на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та
захисту її прав;
дитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки;
діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без
піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у
батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно
відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в
місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком
їх органами Національної поліції, пов’язаним з відсутністю відомостей про їх
місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої
батьківські обов’язки, а також діти, розлучені із сім’єю, підкинуті діти, діти,
батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, діти, батьки яких не
виконують своїх батьківських обов’язків з причин, які неможливо з’ясувати у
зв’язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в
районах проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із
забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної
агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та
безпритульні діти;
дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, -
дитина, яка внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту отримала поранення,
контузію, каліцтво, зазнала фізичного, сексуального, психологічного насильства,
була викрадена або незаконно вивезена за межі України, залучалася до участі у
військових формуваннях або незаконно утримувалася, у тому числі в полоні;
дитина, яка перебуває у складних життєвих обставинах, - дитина, яка
потрапила в умови, що негативно впливають на її життя, стан здоров’я та
розвиток у зв’язку з інвалідністю, тяжкою хворобою, безпритульністю,
перебуванням у конфлікті із законом, залученням до найгірших форм дитячої
праці, залежністю від психотропних речовин та інших видів залежності, жорстоким
поводженням, зокрема домашнім насильством, ухилянням батьків, осіб, які їх
замінюють, від виконання своїх обов’язків, обставинами стихійного лиха,
техногенних аварій, катастроф, воєнних дій чи збройних конфліктів тощо, що
встановлено за результатами оцінки потреб дитини;
дитина, розлучена із сім’єю, - дитина, яка прибуває чи прибула на територію
України без супроводу батьків чи одного з них, діда чи баби, повнолітніх брата
чи сестри або опікуна чи піклувальника, призначених відповідно до законодавства
країни походження, або інших повнолітніх осіб, які до прибуття в Україну
добровільно чи в силу звичаю країни походження взяли на себе відповідальність
за виховання дитини;
безпритульні діти - діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім’ю
або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання;
дитина-інвалід - дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим
захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку,
що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність
додаткової соціальної допомоги і захисту;
дитина-біженець - дитина, яка не є громадянином України і внаслідок
обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси,
віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної
соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї
громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не
бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи
громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього
постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок
зазначених побоювань;
дитина, яка потребує додаткового захисту, - дитина, яка не є біженцем відповідно
до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців
1967 року та Закону України "Про біженців та осіб, які потребують
додаткового або тимчасового захисту", але потребує захисту,
оскільки вона була змушена прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок
виникнення загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, через
побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну
кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи
покарання;
діти, які потребують тимчасового захисту, - діти, які є іноземцями та
особами без громадянства, які постійно проживають на території країни, що має
спільний кордон з Україною, які масово вимушені шукати захисту в Україні
внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень
на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що
порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни
походження;
неповна сім’я - сім’я, що складається з матері або батька і дитини (дітей);
багатодітна сім’я - сім’я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у
зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому
числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який (яка) проживає
разом з трьома і більше дітьми та самостійно їх виховує. До складу багатодітної
сім’ї включаються також діти, які навчаються за денною формою навчання у
загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, - до
закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років;
прийомна сім’я - сім’я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і
дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та
спільне проживання;
дитячий будинок сімейного типу - окрема сім’я, яка створюється за бажанням
подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання
та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених
батьківського піклування;
контакт з дитиною - реалізація матір’ю, батьком, іншими членами сім’ї та
родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з
дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про
дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Про охорону
дитинства
Стаття 2. Законодавство про охорону дитинства та його завдання
Законодавство про охорону дитинства
грунтується на Конституції України , Конвенції ООН про права дитини ,
міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України, і складається з цього Закону, а також інших нормативно-правових актів,
що регулюють суспільні відносини у цій сфері.
Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-правових
гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку
молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з
метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні
Про охорону дитинства
Стаття 3. Основні принципи охорони дитинства
Всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі,
мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або
соціального походження, майнового стану, стану здоров’я та народження дітей і
їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають
рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими
актами.
Держава гарантує всім дітям рівний доступ до безоплатної правової допомоги,
необхідної для забезпечення захисту їхніх прав, на підставах та в порядку,
встановлених законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.
Про
охорону дитинства
Стаття 4. Система заходів щодо охорони дитинства
Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає:
визначення основних правових, економічних, організаційних, культурних та
соціальних засад щодо охорони дитинства, удосконалення законодавства про
правовий і соціальний захист дітей, приведення його у відповідність з
міжнародними правовими нормами у цій сфері;
забезпечення належних умов для гарантування безпеки, охорони здоров’я,
навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та
інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та
активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру,
гідності, взаємоповаги, свободи та рівності;
проведення державної політики, спрямованої на реалізацію цільових програм з
охорони дитинства, надання дітям пільг, переваг та соціальних гарантій у
процесі виховання, навчання, підготовки до трудової діяльності, заохочення
наукових досліджень з актуальних проблем дитинства;
встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб (посадових осіб і
громадян) за порушення прав і законних інтересів дитини, заподіяння їй шкоди.
Про охорону дитинства
Стаття 5. Організація охорони дитинства
Основні засади охорони дитинства та державну політику у цій сфері визначає
Верховна Рада України шляхом затвердження відповідних загальнодержавних
програм.
Проведення державної політики щодо охорони дитинства, розробку і здійснення
цільових загальнодержавних програм соціального захисту та поліпшення становища
дітей, підтримки сімей з дітьми, координацію діяльності центральних та місцевих
органів виконавчої влади у цій сфері забезпечує Кабінет Міністрів України.
Щорічно Кабінет Міністрів України звітує Верховній Раді України про стан
демографічної ситуації в Україні, становище дітей та тенденції його змін у ході
впроваджених соціально-економічних перетворень.
Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування
відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують:
проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і
здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей,
підтримки сімей з дітьми, вирішення інших питань у цій сфері;
розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони здоров’я, соціального
захисту, а також позашкільних навчальних закладів, діяльність яких спрямована
на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх
матеріально-технічної бази;
вирішення питань щодо забезпечення прав дітей, встановлення опіки і
піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання
дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав,
хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а
також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей;
організацію безкоштовного харчування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського
піклування, дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються у
спеціальних і інклюзивних класах, та учнів 1-4 класів загальноосвітніх
навчальних закладів із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону
України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям";
можуть забезпечувати пільговий проїзд учнів, вихованців, студентів до місця
навчання і додому у порядку та розмірах, визначених органами місцевого
самоврядування, та передбачати на це відповідні видатки з місцевих бюджетів;
вирішення питань про надання пільг та державної допомоги дітям та сім’ям з
дітьми відповідно до законодавства;
контроль за дотриманням в ігрових залах, комп’ютерних клубах, відеотеках,
дискотеках, інших розважальних закладах та громадських місцях правопорядку та
етичних норм стосовно дітей;
вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їх компетенції
законодавством України.
Інші органи виконавчої влади в межах своїх повноважень:
подають Кабінету Міністрів України пропозиції щодо вдосконалення положень
законодавства, які стосуються забезпечення захисту прав дітей;
подають висновки до проектів законодавчих актів із зазначених питань;
надають засобам масової інформації, громадськості та особам чи органам, які
займаються вирішенням питань захисту дітей, загальну інформацію про
забезпечення захисту прав дітей.
У порядку, встановленому законодавством, трудові колективи, благодійні та
інші громадські організації, фізичні особи можуть брати участь у забезпеченні
реалізації заходів з охорони дитинства, поліпшення становища дітей, створення
розвиненої системи сімейних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених
батьківського піклування, та патронату над дітьми, які перебувають у складних
життєвих обставинах, розвитку послуг з підтримки батьків або осіб, які їх
замінюють, заходів, спрямованих на забезпечення відповідних умов для виховання,
освіти, всебічного гармонійного культурного і фізичного розвитку дитини.
Держава сприяє трудовим колективам, громадським та благодійним
організаціям, іншим об’єднанням громадян та фізичним особам у їх діяльності,
спрямованій на поліпшення становища дітей, охорону їх прав та інтересів,
заохочує розвиток усіх форм благодійності, патронату і спонсорства щодо дітей
шляхом надання податкових, інвестиційних, митних, кредитних та тарифних пільг у
порядку, встановленому законами України.
Про охорону дитинства
Стаття 6. Право на життя та охорону здоров'я
Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та
життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я.
Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну кваліфіковану
медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє
створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального
харчування, формуванню навичок здорового способу життя.
З цією метою держава вживає заходів щодо:
зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;
забезпечення надання необхідної медичної допомоги всім дітям;
боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі шляхом надання дітям доступу
до достатньої кількості якісних харчових продуктів та чистої питної води;
створення безпечних і здорових умов праці;
надання матерям належних послуг з охорони здоров'я у допологовий і
післяпологовий періоди;
забезпечення всіх прошарків суспільства, зокрема батьків і дітей, інформацією
щодо охорони здоров'я і здорового харчування дітей, переваг грудного
вигодовування, гігієни, санітарних умов проживання дітей та запобігання
нещасним випадкам;
розвитку просвітницької роботи, послуг у галузі планування сім'ї та охорони
репродуктивного здоров'я;
пільгового забезпечення дітей ліками та харчуванням у порядку, встановленому
законодавством.
Докладніше: https://kodeksy.com.ua/pro_ohoronu_ditinstva/statja-6.htm